На камені зростає Божий дім.
Споруджений він не лише руками,
А й вірою людською і серцями,
Як заповідував Христос нам всім
Доля Церкви завжди є прообразом долі народу. Вона проходить крізь різні випробування, несе свій земний хрест, знесиленою може впасти та знову повстати, як казав Господь Наш, Ісус Христос: «Я зруйную цей храм рукотворний, і за три дні збудую інший, нерукотворний» (Мк. 14:58). Так було є і буде протягом всієї земної історії православного людства.
В боротьбі за свою віру, люди не шкодували нічого: ані грошей, ні власного життя, тому що знали, що на небі їх чекає головна нагорода – Царство Небесне, тобто повернення до Свого Отця Небесного. Завдяки цій відданості Богу на наших теренах зводилися храми, виховувалися благочестиві священнослужителі та парафіяни, праведники та мученики.
Одним із таких храмів в посаді Крюків була єдиновірська Воздвиженська церква.
Офіційне утворення єдиновірства відбулося ще за часів імператора Павла І у 1800 р. на канонах, сформованих митрополитом Московським Платоном (Левшиним). Це була одна з неурядових християнських церков, що підтримувалася державою протягом 120 років. На території України, або, як тоді називали, «Південно-Західного краю», єдиновірство чисельно перевершувало старообрядництво, як правило, у кілька разів. Таким чином у складі населення півдня України і до нині зустрічаються аналогічні центри віруючих, що надає особливої актуальності цій темі.
Історія виникнення та становлення єдиновірства в посаді Крюків тісно пов’язана із зведенням Хрестовоздвиженського храму та Богослужіннями в ньому з середини ХІХ – першої чверті ХХ ст. На відміну від кременчуцького Лівого берега, на Правобережному крюківському, довготривалої боротьби за перехід старообрядців до єдиновірства не відбувалося, адже Хрестовоздвиженський храм з самого початку був заснований як єдиновірський. А старообрядницькі храми, хоч і не визнавалися державною церковною владою, але протягом кількох століть залишалися тут майже недоторканими, безперешкодно здійснюючі свої Богослужіння. Лише крюківська старообрядницька каплиця, улаштована ще у 1802 р., яка дуже часто потерпала від повені, з дозволу новоросійського губернського правління з часом була знесена через ветхість. Ті крюківські старообрядці, які за власним бажанням перейшли до єдиновірства, вирішили об’єднатися в нову церковну громаду віруючих Правобережного посаду у власному храмі, щоб за кожним разом не перетинати міст через Дніпро до Кременчука, задля Богослужінь в єдиній на той час єдиновірській Різдво-Богородичній церкві (зведена у 1794 р.).
Обрання місця для побудови храму було пов’язане з тим, що на Херсонській вулиці Крюкова проживала значна кількість старообрядців. Більшість з них займалася торгівлею, серед них були досить багаті купців, які щедро жертвували свої статки на благодійну діяльність. Серед них були брати купці Кушнарьови (в різних джерелах брати Кушицови, Кугінцови, Кушнирові), які у 1825 р. перебудували власний одноповерховий мурований будинок поблизу Соляної площі під єдиновірську Хрестовоздвиженську церкву. Своїм коштом вони облаштували ще й іконостас та придбали церковне начиння. Храм було освячено з благословення єпископа Катеринославського, Херсонського та Таврійського Феофіла (Татарського).
Назва храму теж була обрана невипадково, адже у 1801 р. в Крюкові було засновано Воздвиженський ярмарок, який проводили щороку з 13 до 16 вересня.
Спочатку Хрестовоздвиженський храм у церковному відношенні підпорядковувався Олександрійському духовному правлінню Катеринославської єпархії. Ця єпархія опікувалася єдиновірськими церквами саме через те, що на початку ХІХ століття мала окреме благочиння єдиновірських церков, а Полтавська єпархія тільки починала цей процес.
У 1837 р. генерал-губернатор граф Строганов виступив з клопотанням про підпорядкування Крюківського посаду Полтавській єпархії. З цього часу Хрестовозвиженський єдиновірський храм став відноситись до п’ятого благочинного округу Кременчуцького повіту.
Хрестовоздвиженська церква розташовувалась на розі вулиці Херсонської (нині вул. Івана Приходька) і провулка Щемилівського (нині не існує). Сьогодні на місці храму знаходяться приватні садиби та труба каналізаційного стоку від поверхневих вод.
Храм, який знаходився майже на самому березі Дніпра у поєднанні з іншими висотними спорудами утворював своєрідний краєвид Крюкова з боку лівобережного Кременчука. Ця споруда мала лаконічний охайний вигляд. Згідно історичних документів церква була мурована з триярусною дзвіницею.
Вона декілька разів потерпала від вогню, але стараннями заможних парафіян-благодійників щоразу відновлювалася та перебудовувалася. Так, у 1858 р. церква значно постраждала від пожежі. На початку 1866 р. кременчуцький купець 2-ї гільдії Тимофій Кошелєв пожертвував 1000 р. на спорудження нового іконостасу Хрестовоздвиженського храму. А наступного 1867 року, стараннями вже церковного старости Т.Кошелєва та церковних благодійників, храм був повністю відновлений. В цьому ж році була прибудована і дзвіниця за кошти купця Івана Зубарєва.
15 березня 1869 р. храм знову постраждав від пожежі. На цей раз залишилися лише напівзруйновані муровані стіни. Але священно- та церковнослужителі з парафіянами не здавалися. Уповаючи на Господа, не маючи коштів на його відбудову, знову взялися до цієї благородної справи. Першим, хто прийшов на допомогу був полтавський архіпастир – владика Іоанн (Петін), який пожертвував 300 р. та закликав всіх приєднатися до жертовності, що й допомогло зібрати кошти не лише з кременчужан, а й представників інших міст і навіть інших віросповідань. За п’ять місяців Т.Кошелев зі своїм братом та з настоятелем Воздвиженської парафії отцем Феодором Дмитровичем Архангельським за кошти потомственого почесного громадянина Олексія Макаровича Бондарєва, його брата Фоми Макаровича, які пожертвували 800 р., невідомого благодійника – 500 р. та інших жертводавців храм знову відбудували. Загальна сума пожертв склала 3000 р. Церква з закладеною мурованою дзвіницею була знову освячена єпископом Полтавським та Переяславським Іоанном (Петіним) 20 жовтня 1869 р.
Парафія мала церковну сторожку, два будинки для причту: квартира священника на три кімнати та квартира псаломщика – на дві кімнати, а 26 жовтня 1903 р. поряд з храмом була побудована та освячена церковнопарафіяльна школа на честь 70-річчя існування Хрестовоздвиженського храму. Ця споруда була улаштована за ініціативи старости церкви Юхима Євстафійовича Файдиша, який переймався цією ідеєю ще з 1896 р. За його проектом школа була зведена мурована, у півтора поверхи, з мезоніном, яка одним боком близько примикала до храму, головним фасадом виходила на площу, а ззаду з`єднувалася із старим невеликим дерев`яним будинком-квартирою для священника, які тепер були з`єднані одним дахом. Довжина будівлі складала 10 сажнів, ширина – 6,5 сажнів (1 сажень= 2.1336 метра). У школі було дві класних кімнати, дві кімнати для вчителів та дві інші кімнати, улаштовані в мезоніні. Церковнопарафіяльна школа була зведена на пожертви вдови купця Григорія Єремійовича Чуркіна – Олени Петрівни та старости цього храму Юхима Євстафійовича Файдиша. Після смерті Ю.Є.Файдиша школою опікувалася його вдова-купчиха Олена Файдиш. Останнім дореволюційним завідувачем і законовчителем школи був священник отець Іоанн Зубковський, який мав домашню освіту і 16-річний педагогічний стаж. Церковний спів викладав псаломщик Микола Поляков.
За перший рік Богослужіння за метричною книгою в цьому храмі було 6 хрещень, 3 вінчання та одне відспівування. Все це пояснювалося малою кількістю парафіян та спостерігалося протягом всієї історії данного храму.
Цей невеличкий за розмірами та кількістю парафіян храм кілька разів відвідували полтавські архієреї, які дивувалися його охайності та красі. Так, перша архієрейська Божественна Літургія відбулася 3 серпня 1866 р., після особистого запрошення старости Крюківської Хрестовоздвиженської церкви купця Т.О.Кошелева та благочинного отця Іустина Долгова до єпископа Полтавського Іоанна (Петіна). Цікаво, що під час богослужіння читали та співали єдиновірці, а архієрейські півчі лише приєднувалися до служби. Читання Апостола та Євангелія були по стародруках, а єктенії по стародавньому служебнику.
У квітні 1892 р. єдиновірський храм відвідав єпископ Полтавський та Переяславський Іларіон (Юшенов). А у 1908р. до Хрестовоздвиженського храму завітав єпископ Полтавський та Переяславський Іоанн (Смирнов). 21 червня 1912 р. в цьому храмі побував архієпископ Полтавський та Переяславський Назарій (Кирилов) і був задоволений тим, що побачив, а 5 травня 1915 р. Хрестовоздвиженський храм відвідав вікарій Полтавської єпархії єпископ Прилуцький Неофіт (Слєдников).
У парафіяльному житті цього храму, немов у краплі води, відобразилася і доля його служителів та піклувальників. Першим настоятелем Хрестовоздвиженської єдиновірської церкви був священник Антоній Лаврентійович Татарінов. Серед настоятелів храму на честь Воздвиження Хреста Господнього відомі: Лука Ковальов (з 1855), Іустин Долгов (з 1858 р.), Федір Архангельський (з 1868 р. його могила зберіглася до наших часів на Крюківському цвинтарі у третьому ряду напроти вівтарної частини Свято-Успенської церкви), Михаїл Тростянський (служив тут до 1 квітня 1873 рр.), Іоанн Коробкін (з 1874 р.), Семен Шомін (з 1875 року), Петро Синельников (з 1881 р.), Григорій Желєзняков (з 1885 р.), Олексій Хенєв (з 1896 р.), Максим Сьомин (з 1903 р.), Єфрем Сорокін (з 1907 р.), Олександр Маргунцов (з 1910 р.), Іоанн Зубковський (з 1914 р.). Серед псаломнщиків в Крюківському єдиновірському Хрестовоздвиженському храмі служили Михаїл Зайцев (з 1896 р.), Микола Поляков (з 1907 р.), та Іоанн Вороненко. Інших прізвищ серед церковнослужителів серед документів не знайдено.
Окрім настоятелів, храмом опіклувалися ще й церковні старости, серед яких відомі: крюківський 2-ї гільдії купець Тимофій Кошелев, купець 1-ї гільдії Андрій Ізюмов (на 1885 р.), Андрій Журавльов (на 1895 р.), Юхим Файдиш (на 1889 р.), Матрона Георгіївна Зеньковська та Єлизавета Петрівна Андрієнко (на 1908 р.), Олександр Фірсов (на 1909 р.).
З початком лютневого, а потім і жовтневого перевороту 1917 року, життя парафії кардинально змінилося. Революційні події та Громадянська війна, а потім за допомогою ще й радянської влади єдина Православна церква на території сучасної України була розірвана на декілька течій: «живоцерковники», «булдовці», «липківці» та «тихонівці». Так, з 1925 р. Крюківська Хрестовоздвиженська церква стає автокефальним центром Кобеляцько-Кременчуцького вікаріатства Липківського спрямування. Серед парафіян цієї церковної течії були й робітники Крюківських вагонних майстерень.
Першим автокефальним настоятелем Воздвиженської церкви став Юрій Корсунський, але1 червня 1929 р. він був заарештований Кременчуцьким окружним відділом ДПУ і перебував у в’язниці Кременчуцького БУПРу №5/Д. 28 жовтня 1929 р. за агітацію про відокремлення України від Москви особливою нарадою при колегії ВДПУ його вислали за межі УРСР до Соловецького концтабору на три роки.
На той час церковну раду Крюківської автокефальної громади очолював Володимир Володимирович Тимошенко (1895 р.н.) Також до неї входили скарбник Черновол Іван Михайлович, рахівник Крюківських вагонних майстерень Волошинов Микола Федорович (1883 р.н.) та ін.
Після заслання настоятеля, як зазначили в журналі «Безвірник» №13 1930 р., наприкінці 1929 р. на вимогу місцевих робітників автокефальний храм було закрито. Після підписання постанови біля церкви: «…зібралася велика демонстрація, що підійшла до церкви і з вигуками: «геть релігію», «геть контрреволюційні кубла»; увійшла в церкву, познімала всі ікони, а потім вийшла на берег Дніпра і запалила цей мотлох…».
Під час другої світової війни у 1941 р. в Крюкові була відкрита автокефальна парафія з новим настоятелем в іншій будівлі та з іншою назвою, але це вже інша історія.
Так припинила своє існування Хрестовоздвиженська парафія, її будівля та прихожани. Але пам’ять про цей храм та його парафіян не повинні зникнути зі сторінок історії нашого міста.
Джерела: “Фото з фондів Кременчуцького краєзнавчого музею, архіву УСБУ в Полтавській області, родинних архівів Олесі Хроменкової та Лидії Квашніної”
Голова історико-краєзнавчого
відділу єпархії
протоієрей Георгій Бруско
Зав. експозиційного відділу
Кременчуцького краєзнавчого музею
Вікторія Ширай