27.09.2014р. Полтава. Блаженніший Митрополит Онуфрій очолив Божественну літургію у Хрестовоздвиженському монастирі Полтави в день престольного свята

26-27 вересня відбувся Першосвятительський візит до Полтави Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія. У день Всесвітнього Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього Блаженніший Владика очолив урочисту Божественну Літургію в соборному храмі Хрестовоздвиженського жіночого монастиря Полтави. Його Блаженству співслужили митрополит Полтавський і Миргородський Филип, єпископ Новокаховський і Генічеський Філарет, єпископ Кременчуцький і Лубенський Миколай, а також духовенство єпархії.

Ще звечора на в’їзді до Полтави Предстоятеля Української Православної Церкви зустрічали митрополит Полтавський і Миргородський Филип духовенство та віруючі.

У святковий день зранку у церковний воріт Хрестовоздвиженського собору свого Предстоятеля зустрічали Керуючий Полтавською єпархією митрополит Филип, архієреї з сусідніх єпархій, духовенство, сестри монастиря та чисельні прихожани, які приїхали цього дня до Полтави, щоб разом з Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм помолитися в день престольного свята, вклонитися Чесному Хресту Господньому прославити та прославити Розіп’ятому за нас Спасителю.

Після читання Євангелія до присутніх із архіпастирським словом звернувся Предстоятель Української Православної Церкви.

По завершенні богослужіння Митрополит Онуфрій звершив довкола собору Хресний хід, благословив віруючих та окропив їх святою водою.

Жіночий Хрестовоздвиженський монастир у Полтаві - місце не тільки чернечих подвигів насельниць, але джерело духовності, з якого може почерпнути всякий, хто хоче богоспілкування.

Завжди на "Святій Горі", де розташована обитель, багато паломників. Сюди заїжджають і екскурсійні автобуси, і часто знайомство з древньою обителлю стає для багатьох початком шляху до Бога.

Воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього - престольне свято головного монастирського собору - в цьому році пов'язано і з приємною подією: візитом Предстоятеля Церкви.

Багато років тому в напівзруйнованому соборному храмі вперше відбулося богослужіння. З тих пір обитель змінилася. Відновлений собор, в якому відроджено іконостас. Але це - лише зовнішні зміни. Головне - це те, що приховано від зовнішнього погляду - тиха чернеча молитва, чиста, безперестанна.

В даний час в монастирі серед черниць послушниць є й зовсім молоді дівчата, і вже поважні жінки, яких об'єднує бажання бути з Богом у всі дні свого життя.

Заснований був як чоловічий у 1650 році ігуменом Мгарського монастиря Калістратом при сприянні Київського митрополита Сильвестра (Косова) на кошти полтавського полковника Мартина Пушкаря, козацького старшини Івана Іскри та міщанина Івана Крамаря. Знаходиться на горі над річкою Полтавка, домінуючи на містом і околицями. 1695 монастир був спустошений татарами, 1709 – шведами, 1822 постраждав від бурі.

Спершу всі монастирські споруди були дерев‘яними. 1689 коштом гетьмана Івана Самойловича почалося спорудження мурованого соборного храму на честь Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього. Будівництво закінчено 1709. Окремо від соборного храму, у 50 кроках від нього, 1750 споруджено муровану теплу трапезну Троїцьку церкву.

У 1770 споруджено корпус братських келій, а також будинок ігумена, до якого з нагоди приїзду Катерини ІІ у 1797 році добудовано так звану «Катерининську залу», прикрашену розписами на релігійну та історичну тематику (не збереглася). Серед іншого виділялися дві великі історично-батальні композиції, які зображували Олександра Невського і Петра І, яким переможені шведи вручають свої мечі.

У 1786 на віддалі 50 метрів від соборної церкви, з північної сторони, у стилі українського бароко зведено муровану чотириярусну дзвіницю, висотою 47 м, на якій було 10 різних за розмірами дзвонів, найбільший важив 400 пудів (понад 6,5 т). 1857 до монастиря була приписана Сампсоніївська церква, зведена на полі Полтавського бою.

Особливим багатством вирізнялася ризниця монастиря, де зберігалося дві надзвичайно цінні розшиті золотом плащаниці; чотири митри, шиті золотом, і одна – сріблом; старовинні срібні з позолотою водосвятні чаші, кухлі, блюда, посох; срібні з позолотою, прикрашені самоцвітами наперсні хрести, кадила, підсвічники тощо. Було чимало ікон, написаних майстрами високого класу.

З обителлю пов’язана діяльність відомого майстра з виготовлення іконостасів Василя Реклінського.

У 1775–1798 монастир був місцем перебування архієпископів Слов‘янських і Херсонських (згодом Катеринославських). Серед них були відомі вчені з світовим ім’ям: Євгеній (Булгаріс), Никифор (Феотокі), Амвросій (Серебренников), Гавриїл (Банулеско-Бодоні).

У 1790-х в монастирі перебував також вікарій Катеринославської єпархії єпископ Йов (Потьомкін), небіж князя Г. О. Потьомкіна-Таврійського.

З прибуттям і поселенням у монастирі архієпископа Євгенія з його дозволу адміністратор Феоктист (Мочульский) заснував при монастирі школу для підготовки монастирських півчих із 10 хлопчиків. 1778 вона була реорганізована в духовне училище і переведена в місто, де незабаром була перетворена в Полтавську Слов’янську (Словенську) семінарію – унікальний для тих часів навчальний заклад.

У 1798–1879 обителлю управляли архімандрити. Через віддаленість Полтави від Переяслава, де 1799 заснували Малоросійсько-Переяславську (з 1803 – Полтавсько-Переяславську) кафедру, становище архімандритів монастиря було дуже високим. Воно стало ще вищим 1802 із перетворенням Полтави в губернський центр. Тому вже першому з архімандритів монастиря Святіший Синод надав відзнаки архієрейського служіння.

Хрестовоздвиженський монастир здавна приваблював своєю красою художників, письменників, фотографів. Під час перебування в Полтаві 1845 монастир зобразив Т. Г. Шевченко. Про монастир він згадував пізніше в повісті «Близнецы».

Після революції 1917 левова частка майна обителі була конфіскована або розграбована. Зі встановленням радянської влади в ході кампанії з вилучення церковних цінностей у монастиря відібрано золоті, срібні та інші коштовні речі.

У 1922 була знищена головна святиня монастиря – ікона Пресвятої Богородиці «Упованння всех кінців землі» (копія з чудотворного образу, що раніше знаходилася на стіні дзвіниці; образ був келійною іконою сщмч. Василія, єпископа Прилуцького). Нетлінні мощі преосвященного Амвросія (Серебренникова) і Афанасія (Вольховського), що знаходилися в монастирській усипальні, забрано в Полтавський краєзнавчий музей.

У 1923 році монастир було закрито, а в його приміщеннях розмістилися клуб залізничників і архівосховище Полтавського губернського архівного управління. З 1933 у монастирських корпусах розміщувалася дитяча трудова колонія НКВС. Наприкінці 1930-х будівлі передали Полтавському державному педагогічному інституту під гуртожитки і їдальню, а також квартири викладачів.

Під час німецької окупації у 1942 році монастир відновив свою діяльність як жіноча обитель. Після війни духівником сестер деякий час був старець Сампсон (Сіверс). Від бомбардувань і обстрілів будівлі монастиря були значною мірою поруйновані, у тому числі соборний храм. За рахунок церкви і пожертвувань здійснювався ремонт монастирських будівель. Так, патріархія в 1948 і 1953 надала на ці цілі по 10 тис. руб., єпархіальне управління жертвувало в окремі роки по 5–10 тис. руб., певні суми надходили від родичів черниць та віруючих із різних регіонів країни.

У 1956 було відбудовано соборний храм, але після реставрації він і далі стояв закритим. У користуванні монастирської громади знаходилася домова Введенська церква, а також настоятельський корпус з церквою-ризницею в ім’я прп. Серафима Саровського. У підвалі функціонувала кухня-трапезна. Згодом були збудовані лазня-пральня, кам’яний і чотири глинобитні сараї, дві водозабірні колонки, відремонтована огорожа.

У 1960 монастир був закритий удруге. Це рішення Полтавського обкому партії обкому було виконано за одну добу, точніше – за одну ніч. На ранок 08.07.1960 монастир припинив діяльність. Із 87 черниць і послушниць 48 перевезли в Лебединський Миколаївський жіночий монастир Шполянського р-ну Черкаської обл., решту 39 осіб розвезли по домівках родичів чи в будинки пристарілих. Основне майно монастирських церков з особистим майном черниць вивезли в Лебедин. Вранці 8 липня зняли хрести з монастирських приміщень і церкви. Приміщення монастиря передали під школу-інтернат для розумово відсталих дітей при Полтавській психіатричній лікарні, а також під майстерні з ремонту автотранспорту та організації «Медтехніка».

За давньою традицією, в монастирі хоронили найбільш шанованих мешканців Полтави. Так, у склепі соборного храму обителі були свого часу поховані відомі церковні, державні й військові діячі. На території монастиря, біля Хрестовоздвиженського собору і частково на ділянці між собором і дзвіницею, були поховані переважно культурні діячі й меценати.

Рішенням виконкому Полтавської обласної ради від 19.02.1990 року будівлі Хрестовоздвиженського монастрия передано Полтавському єпархіальному управлінню для відновлення діяльності жіночого монастиря. Офіційно монастир відкрито 19.12.1991. Розпочато ремонт монастирських споруд.

 

За інформацією прес-служби Полтавської єпархії

 

Your rating: None Average: 5 (1 vote)