31.05.2015р. Інтерв’ю: «ЛЮДИНІ ПОТРІБНА ЦЕРКВА, ЩОБ ГІДНО ПРОЙТИ ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ», - настоятель Свято-Троїцького храму Кременчука протоієрей Анатолій Дружко

У духовному житті Кременчука вагоме місце посідає Свято-Троїцький храм. Мабуть, мало знайдеться городян, які б хоч раз не побували у храмі, що має багату історію, переживав разом з кременчужанами часи розквіту і занепаду міста, неодноразово відбудовувався. Сьогодні сотні сучасників йдуть до храму вознести молитви Господу, прохають Божого благословення на мир, здоров’я, добрі справи. Звичайно, в усі часи були і є люди, для яких Свято-Троїцький храм є шляхом до Господа, духовним натхненням, цілим життям. Одним з таких є протоієрей Анатолій Дружко, настоятель храму.

- Отче Анатолію, сьогодні одне з найбільших православних свят, престольне свято Троїцького храму. Тисячі кременчужан, як і більшість українців, цього дня освячують клечання, моляться, ставлять свічки до святих образів. Звичайно, прихожанам буде цікаво і корисно більше знати священнослужителів Свято-Троїцького храму як особистостей. Ви – один з наймолодших за віком настоятелів храму у Кременчуцькій єпархії (35 років, - ред.), розкажіть про себе, як Ви прийшли до Господа?

- До Господа я звернувся у досить дорослому віці  - у 19 років. Тоді я вперше свідомо переступив поріг храму, і відчуття чуда Господнього, яке мене охопило, і дотепер не можу передати словами. До цього часу я жив звичайним мирським життям, я – корінний кременчужанин, батьки - прості люди, до церкви почали ходити на початку 1990-х років, коли це було дозволено на рівні держави. До взятої на себе величезної відповідальності стати священнослужителем вони поставилися позитивно. З особливою тривогою за мене був батько, адже очікував від мене вибору дещо іншої життєвої стежини. Тож я закінчив Кременчуцький політехнічний університет за фахом інженер-економіст, потім отримав духовну освіту у Полтавській Місіонерській Духовній Семінарії.

Першим моїм храмом був Петро-Павлівський храм Кременчука, духовним наставником – настоятель храму протоієрей Ігор Матвієнко. 5 років я був другим священиком цього храму. Університет закінчив у червні 2002 року і через кілька днів, у Полтаві, був рукоположений у священний сан єпископом Полтавським і Кременчуцьким Филипом.

 З допомогою отця Ігоря я воцерковлявся, відвідував Недільну школу храму, разом ми здійснювали служіння Господу у Пантелеімонівському храмі, який знаходиться у Кременчуцькій виправній колонії № 69, проводили бесіди із засудженими. Згодом я одружився, зараз маю дві доньки, моя дружина  підтримує мене у всьому, співає у церковному хорі. По благословенню єпископа Кременчуцького і Лубенського Миколая з кінця 2012 року несу послух настоятеля Свято-Троїцького храму.

- Хто ще разом з Вами служить Господу? Яке соціальне життя священнослужителів поза Богослужіннями і чи приймають участь миряни у якихось справах храму?

- У Свято-Троїцькому храмі разом зі мною несуть службу Господу  протоієрей Євгеній Паламар, протоієрей Іоанн Вус, протоієрей Георгій Бруско  і протодиякон Віктор Дудніченко. Кожен з них окрім Богослужінь активно задіяний у соціальному житті міста, та загалом воно і не має бути розділене, адже християнство – це життя людини за заповідями Божими.

Як приклад - протоієрей Євгеній Паламар – викладач Полтавської Духовної Семінарії, глава єпархіального відділу релігійної освіти, при храмі проводить заняття для дорослих з вивчення Слова Божого, обдарований проповідник. Протоієрей Георгій Бруско – глава історичного відділу Кременчуцької єпархії, акумулює і примножує духовну спадщину єпархії;  протоієрей Іоанн Вус – глава єпархіального відділу з охорони здоров’я і медицини, підтримує зв’язки з лікарняними закладами; протодиякон Віктор Дудніченко – глава Православного братства Святителя Миколая Чудотворця, разом з членами братства є активними учасниками у зборі благодійної допомоги нужденним та духовному вихованні молоді.

При храмі є недільна школа для дітей. Звичайно, для всіх цих і інших вищезазначених заходів потрібна безпосередня участь, допомога мирських людей. І вони активно допомагають у організаційній роботі, підготовці благодійних трапез, благоустрої церковного подвір’я, прибиранні храму тощо.

- Скажіть, як Ви охарактеризуєте сучасного православного? Адже релігійних заборон давно вже немає, тож чи покращується поступово духовна культура, освіченість людей після суворих випробувань церкви у радянські часи?

 - Якщо говорити про православних вцілому, то, на мій погляд, більшість людей приходять до храму, сприймаючи його як інститут обрядовості – щось освятить, час від часу поставити свічку тощо. Це не є правильно, але думаю, що традиція родинного православного релігійного виховання за роки радянської влади була втрачена кількома поколіннями, і не так просто і швидко це виправити. З часом уклад життя став іншим, але незмінно те, що сім’я – це мала церква. Саме на сімейні цінності треба робити акцент у сучасному суспільстві. Тому не достатньо ходити раз в тиждень (а зазвичай набагато рідше) у храм на Богослужіння, а поза церквою вести світське життя. Християнство – це спосіб життя, спосіб мислення, а не якісь зовнішні форми – воно має міняти життя людей на краще, і змінює, якщо людина цього прагне. Церква закликає людину змінити себе. І завдання церкви, з Божою допомогою, достукатися до людини, вийти на той рівень проповіді, який досягне людських сердець, вийти за межу храму. Зараз у школах, вузах є заняття з духовності, але у зовсім невеликій кількості, і цього не досить. Внутрішнє життя церкви, життя, яке для байдужої людини приховане за, образно кажучи, завісою, відкриється, якщо до цього прикласти зусилля. Тому Бог стукає до серця кожної людини, але чи відчинить людина чи ні – це вже вибір кожного з нас. І тому людина повинна відкрити своє серце для того, щоб Бог міг наповнювати людське життя. Сьогодні я молитовно дякую Господу за все. Навертаються до Бога і молоді люди. Парафіян в храмі поступово більшає, відбувається оновлення приходу, я все частіше бачу у храмі нові обличчя.

- Отче Анатолію, у Вашому служінні Господу були люди, які прийшли до храму з болем у душі і серці і знайшли тут порятунок?

Звичайно, адже коли людина шукає Бога, вона обов’язково знайде до Нього свій шлях. Бог стукає до серця кожного – до одного він приходить у радість, до іншого – у часи скрути. Правильно Ви запитали про тих, хто прийшов до Бога з болем у душі і серці, бо через радість не просто людині сприйняти Бога, складно в радості побачити дію Його промисла. Коли у людини не має ніякої скорботи, людина сприймає світ навколо себе так, наче це само-собою розуміється і тільки так повинно бути. Але коли щось трапляється, коли людина не в силах справитися, тоді вже вона звертається до Господа, починає замислюватися над своїм життям, вчиться аналізувати свої вчинки. І така поведінка більш притаманна людині, але це не зовсім правильно – Бог дає нам сили в радості, і так само надає сил подолати горе, достойно пережити життєві потрясіння. Людина православна, віруюча, яка знайшла свій шлях до Господа, знайде з Божою поміччю в собі сили пережити втрату здоров’я, рідних, близьких, втрату роботи. Вона не впаде у крайність – у алкоголізм, наркоманію, і Бог надасть сили ні при яких обставинах не впасти у відчай. Які б не були обставини, Бог допоможе зрозуміти, що завжди є правильні рішення і внутрішні сили з честю подолати все і далі жити з добром в душі і серці.

- Не можу не торкнутися болючого питання про складні часи, які настали у нашій країні і стосуються зараз кожного з нас – на сході країни йде неоголошена війна, гинуть люди, до міста приїздять тисячі вимушених переселенців. Яку допомогу людям  надає Свято-Троїцький храм?

- Відразу скажу, що місія церкви – це завжди заклик до миру, і всі ми, священнослужителі, неустанно молимося за це Господу. Приходять до Троїцького храму і переселенці. Якщо говорити про допомогу матеріальну, то на сьогодні є кілька родин-переселенців зі сходу країни, якими опікується наш храм, допомагаючи їм одягом, продуктами, грішми. Ми долучаємося і до різних загальноміських благодійних акцій – цим напрямком конкретно займається наше Православне братство Святителя Миколая Чудотворця, храм долучається у допомозі нашим військовослужбовцям – акумулює і передає гуманітарну допомогу глава військового відділу єпархії Костянтин Маслов. Взагалі ж церква у будь-який час надає нужденним допомогу, закликає мирян ділитися по мірі можливості з іншими. Спілкуючись з цими людьми, впевнений, що головна підтримка для них – духовна. А для всіх нас головне – підтримка Господа, тож я повторююся – місія церкви – заклик до миру, молитви, щоб з якомога меншими людськими втратами було подолано конфлікти, ворожнечу між людьми.

- Розкажіть про Ваші плани на майбутнє щодо храму і побажання православним, які читають зараз ці рядки.

- Безумовно надалі є плани з Божою поміччю, з допомогою людей продовжити благоустроювати територію храму. Ще є плани, які я вважаю зараз на рівні мрії, створити Інтернет-сайт храму, щоб мати змогу ще ближчого спілкування з людьми, оперативного інформування про наше життя, розклад Богослужінь тощо.

Побажання мої прості – більше працювати і більше молитися. Зараз у нашому житті багато гасел, і не завжди за ними – реальні справи. Моє переконання – хочеш змінити світ – почни з себе. У цьому є покликання церкви – навчити кожного вдивлятися всередину себе, змінювати світ на краще, починаючи з себе і тоді суспільство стане значно краще. Сил бажаю, мудрості і тоді життєвий шлях пройде гідно, так нам заповідав Господь, заради цього Він зійшов на хрест, закликаючи людину через терни прийти до Царства Небесного.

Бесіду проводила прес-служба Кременчуцької єпархії

Ваша оценка: Нет Средняя: 4.9 (8 голосов)

Комментарии

Створення інтернет-сайту дійсно на часі. Чудовий сайт Свято-Покровского храму в с К.Потоки
http://www.pokrova-potoki.com/
Але інформація повинна бути не тільки статична а і динамічна, тобто на випередження, особливо що касається змін у звичному розпорядку богослужінь.

Страницы