28.08.2017р. Лубни. Подорож до Чернігівських святинь

Настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці міста Лубен протоієрей Іоанн Кармазенко не припиняє організовувати паломницькі поїздки по Святим місцям. Адже на святих місцях люди стають ближчими до Бога, духовно збагачуються, отримують відповіді на свої запитання. Цього разу, 22 серпня 2017 року, православні віруючі поїхали в місто Чернігів, на свято дня пам’яті преподобного Лаврентія та святителя Філарета Чернігівських, які причислені до лику святих в Чернігівський Свято-Троїцький кафедральний собор.

У цьому соборі знаходяться мощі святителя Феодосія архієпископа Чернігівського, причисленого до лику святих 22 вересня 1896 року. Він більше 20 років був ігуменом Видубицького монастиря й багато зробив для відродження обителі по поверненню її православній церкві. Зберігаються мощі Святителя Філарета, архієпископа Чернігівського, причисленого до лику святих 22 серпня 2009 року. Святитель Філарет на Чернігівській кафедрі пробув 7 років, за думкою багатьох дослідників, зробив стільки для розквіту Чернігівської кафедри, скільки не зробили всі архієпископи 19 століття разом взяті, які займали цю кафедру. А також мощі преподобного Лаврентія Чернігівського, причисленого до лику святих 22 серпня 1993 року. 

Хотілося б приділити більше уваги життю та пророцтвам святого Лаврентія. Народився майбутній подвижник схіархімандрит Лаврентій (Лука Овсійович Проскура) у 1868 році в селі Карильському на Чернігівщині у родині простих селян Євсевія та Христини Проскур. При хрещенні хлопчику дали ім'я Лука. У сім’ї, крім нього було ще чотири сини і дві доньки. Його батько рано пішов із життя, а мати важко хворіла і навіть, часто не піднімалася з ліжка. Тому його дитинство було важким, потрібно було з ранніх літ привчатися до всієї домашньої праці, виконуючи у домашньому господарстві як жіночу, так і чоловічу роботу. І це не дивлячись на те, що йому не пощастило зі здоров’ям, так як він будучи ще маленьким, отримав травму на все життя (став кульгавим).

Господь, немов у віддання фізичного збитку, нагородив Луку багатьма талантами. Він володів чудовим музичним слухом і любив співати, рано навчився грати на скрипці й співати у церкві. Він швидко засвоїв порядок церковної служби, а в храмі відчував себе, немов у рідній стихії, і вже у чотирнадцять років почав самостійно керувати хором.

Ще у юнацькому віці хлопець відчув покликання до чернецького життя. Але тільки після смерті матері, за якою весь цей час доглядав, коли минуло півроку, зміг піти до монастиря Рихли і стати там послушником. У монастирі Лука керував хором ченців.

Вісті про талановитого регента швидко розлетілися. Про нього дізналися і в Чернігівському чоловічому Троїцькому монастирі. І через три роки Владика Антоній розпорядився перевести Луку до Троїцько-Іллінської обителі у Чернігів. Коли він робив запит в монастир Рихли, а Лука довго не відповідав, виявилось, що їх братію і настоятеля взяли заздрощі, і вони сказали: «Все Луку, та Луку, нібито і людей більше не має…». Та Владика Антоній заперечив їхнім словам, маючи дар прозорливості, відповів: «Е, то такий Лука, що всі будуть питати у нього».

Дізнавшись, що його переводять до Чернігова, Лука засмутився, адже не хотів залишати обитель, яка так йому прийшлася по душі. Заснувши зі сльозами на очах, уві сні побачив на паперті лик Цариці Небесної Троїцької, яка благословляла його. Наступного дня він зі страхом вирушив у дорогу.

Увійшовши до Свято-Троїцького собору, Лука був вражений, адже перед ним був той самий образ Небесної Цариці, який він побачив уві сні, уславлена дивами Іллінська ікона.

У цій обителі Лука був пострижений в мантію і дали йому ім’я Лаврентій, рукоположили в 1895 році в ієромонаха, а потім він став ігуменом. Ті, хто знав преподобного Лаврентія, з часом помітили, що Господь відкриває у ньому ще один дар – прозорливість. Він міг передбачати те, що відбувалося або відбудеться, також бачив думки людини. Цей дар найближчим часом допоміг врятувати чимало душ...

Коли приїжджав до свого села, то давав своїм внучкам настанови: щоб «не гуляли з солдатами, заміж виходили повінчані і щоб дотримувалися постних днів».

Одна півча згадувала, що була ще зовсім юною і пришла зі старшими до Батюшки і почала плакати, а він погладив по голові й сказав: «Не плач, будеш царською півчою». Вона нічого не зрозуміла і так і поїхала. А передбачення збулося, вона дійсно служила своїм голосом Царю Небесному, була дуже талановитою солісткою.

Перед війною Лаврентій передбачив бідність народу. Молився і плакав, що багато проллється крові. Восени 1941-го преподобний втішав бійців, які відступали, пророкував, що повернуться з перемогою. Пізніше він отримав багато листів з подякою за молитви.

Коли розпочалася війна, батюшка своїми зусиллями зібрав своїх чад, якими опікувався і відкрив жіночий Троїцький монастир, де раніше був чоловічий, а потім і Домницький. Обитель потребувала ремонту. Робити його довелося у холоді. Одного разу черниці, які не могли розмішати тверду від морозу глину, запропонували отцю Лаврентію відкласти роботи до теплої пори. Він підійшов до посудини з глиною, постояв, помолився, перехрестив її і благословив довершити справу. Сестри спробували мішати глину, а вона виявилася не тільки м'якою, а ще й теплою.

Під час того, як він жив у будиночку Євлампії, з її слів записаний дивовижний випадок, і були цьому свідки, що в 1939 році батюшка всю ніч розмовляв зі святими – Пророком Іллею і праведним Енохом, з якими вони розмовляли про долю світу і про Росію. Святі отці попередили його, що незабаром він буде розмовляти і з апостолом Іваном Богословом. І це сталося, тільки вже через 10 років в 1949 році.

Пасху 1942 року святкували вже у відновленому Свято-Троїцькому соборі. Але прозорливий старець попереджав: після його смерті обитель вдруге закриють. І закликав робити лише необхідний ремонт, а кращі сили віддати молитві – адже то головна справа ченця. Також він говорив, що «щасливі ті, які записані в Книгу Життя». А на питання сестер, хто ж записаний до неї, відповідав: «У кого тяга до церкви, той записаний».

Якось старець під час трапези раптом відклав ложку і сказав келійниці: «Піди подивися, там хтось прийшов. Нехай увійде сюди». Надворі келійниця побачила жінку, яка плакала і просилася до отця Лаврентія. Келійниця обіцяла пустити її, коли старець пообідає. А сама повернулася у хату і сказала: «Обідайте, отче. Там нікого немає». Отець Лаврентій узяв кілька ложок і знову підвів сиву голову: «Там, як кажуть, хтось завітав. Поклич її!» «Та нікого там немає. Обідайте спокійно», – відповіла сестра. Старець узяв ще ложку, потім поклав її й голосно мовив: «Я кажу тобі: там стоїть жінка і плаче. Піди поклич її». Він поговорив із нею віч-на-віч й вона пішла заспокоєна. Повернувшись до столу, отець Лаврентій запитав у келійниці: «Як ти могла обідати, коли бачила, що людина плаче?».

Преподобний  Лаврентій Чернігівський неодноразово повторював, що «в пекло йдуть стільки душ, як люди з храму у свято, а в рай, як люди в храм у будній день». Панотець часто сидів і плакав: жалів людей, які гинуть. Також, говорив: «Скільки ж людей набито в пеклі, немов у бочку оселедця», чада його втішали, а він відповідав крізь сльози: «Ви не бачите. А якби побачили, то як би пожаліли! А останнім часом пекло наповниться юнаками».

У Батюшки був дар постійної Ісусової молитви. «Бувало, мию
коридор,  – згадує одна монахиня, – а він мимо проходе і каже: «Еге, працюй, а щоб була Ісусова молитва», або куди йдеш, то він також нагадував про молитву».

Лаврентій завжди говорив: «Якщо потрібно тобі піти з Літургії, то йди після «Отче наш». А якщо вишли з Причастя Тіла і Крові, то стій зі страхом і молися на місці, тому що тут присутні Сам Господь з Архангелами і Ангелами. І якщо можеш, то пролий хоча б маленьку сльозу про своє не достоїнство. А Ангел твій Хранитель буде радий за тебе. Якщо хтось спитає про щось, дай йому відповідь, ну дуже коротку. А сама стій, як свічка в храмі».

19 грудня 1949 року, у день святителя Миколая, старець востаннє відвідав храм. Після служби отця Лаврентія принесли у келію, і він сказав: «А тепер до Водохреща або поправимося, або вирушимо». До Водохреща залишався місяць. Увечері 19 січня 1950 року, коли в храмі йшла служба, сестра, яка доглядала батюшку, повідомила іншим, що старець відходить. Люди потяглися до келії преподобного, щоб попрощатися з ним.

До гробу батюшки тягнувся нескінчений потік людей. У день відспівування вони заповнили не лише собор і всю монастирську площу, але й вулиці біля обителі. Коли труну перенесли до усипальниці під собором, черниці схилилися над преподобним і плакали так, що владика Іаков не витримав і пішов: його серце ледь не розривалося від жалю. Тільки на сороковий день гріб опустили в кам'яну гробницю, вимурувану сестрами в усипальниці.

Пророцтва Лаврентія нікого не залишали байдужими, їх і зараз передають з вуст у вуста, адже багато з них вже починають збуватися. Ось, що говорить Лаврентій Чернігівський про Україну: настане час, коли недіючі і зруйновані храми будуть відбудовуватися і реставруватися зовні, усередині, куполи храмів і дзвіниць будуть золотити. А коли закінчаться роботи, настане час антихриста, і в ці чудові храми не можна буде ходити. Це відбудеться, тому що в них не буде святого духу, так як Українська Православна Церква розколеться.

Він говорив: «Прийде час, коли будуть битися-битися й почнеться війна всесвітня. А в самий розпал скажуть: давай оберемо собі одного царя на весь всесвіт. І оберуть! Антихриста будуть обирати як всесвітнього царя й головного «миротворця» на землі. Треба уважно слухати, потрібно бути обережним! Як тільки будуть голосувати за одного в усьому світі, знайте, що це вже він самий і що голосувати не можна».

Старець Лаврентій Чернігівський переказував, що Антихриста народить блудна діва-єврейка з дванадцятого коліна «блудодеяния». Він буде розумним і здібним хлопчиком. Але в 12 років, гуляючи в саду з матір'ю, в нього вселиться сатана. У цьому отроку в людському образі і дозріє Антихрист. І його будуть коронувати в храмі Єрусалиму. У це місто всім буде дозволено в'їзд, але від цієї поїздки варто утриматися, щоб не спокуситися. При посвяченні Антихриста буде читатися молитва «Символ віри», але коли будуть промовлятися слова про Ісуса, то він буде визнавати тільки себе. Патріарх впізнає в ньому Антихриста, але тут же помре. Антихрист буде в рукавичках, а коли зніме їх, то виявляться на його руках кігті, і це буде знак. З неба тут же зійдуть пророки Ілля і Енох, яких він умертвить, і вони тут же воскреснуть і повернуться в небо.

Антихрист буде хитрий і улесливий, посилатиме людям неправдиві знамення. Не в церкві, але в кожному будинку будуть знаходитися звабливі пристрої (у наш час, мабуть, телевізори). Багато хто захоче дізнаватися звідти новини, ось в них і з'явиться Антихрист, який почне «штампувати» своїх людей печатками.

Християн будуть ненавидіти, тому що вони відмовляться від друку сатани і почнуть зазнавати утисків. Ці печатки будуть такими, що по людині відразу буде видно, прийняв він її чи ні. Але сумувати не варто, Господь своїх чад не кине»…

…Приїхавши до собору, християни з Лубен мали змогу бути присутніми на Божественній Літургії, яку звершив Високопреосвященніший митрополит Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій в співслужінні митрополита Ніжинського та Прилуцького Іринея, архієпископа Ірпінського Климента, єпископа Золотоношського Іоанна, духовенства єпархії й численних гостей у священному сані, до яких входив і протоієрей Іоанн Кармазенко. На середину храму було винесено мощі святих, щоб люди могли поклонитися їм.

Після того, як завершилося читання Євангелія, митрополит Амвросій звернувся з проповіддю до віруючих і розповів про те, чим відрізняються святі від нас. Владика зазначив, що ми судимо людину по її зовнішньому вигляду, не думаючи про те, яку вона має душу. Один для нас – ледар, інший п’яниця і на нашу думку вони є порочними.

А святі навпаки, стверджували, що у кожній людині є щось добре, на ній печатка Божа, яку святі бачили, адже мали дар Святого Духа. Тож, коли бачиш ближнього свого, то бачиш Бога.

Митрополит Амвросій зазначив, що не потрібно вказувати людині на її гріхи. Адже, що святитель Філарет, що преподобний Лаврентій, ніколи цього не робили, а могли так поговорити з людиною, вказавши на її добре серце, що вона сама все зрозумівши ставала на шлях Божий. В незалежності від того, чи це була блудниця, чи злодій, чи навіть язичницький жрець.

Тож, якщо ми дійсно хочемо побачити Бога, нам також потрібно за прикладом наших святих вчитися бачити красу й доброту в кожній людині, ким би вона не була.

На завершення Богослужіння, Владики очолили багатолюдний Хресний хід з мощами святих, після чого Архієреї привітали паству зі святом і надали архіпастирське благословення.

Після закінчення Богослужіння віруючі приклалися до мощів святих, попросивши їх про допомогу та побули на молебні Лаврентія Чернігівського. Потім, всі без винятку, мали змогу відвідати безкоштовну трапезу, на якій всіх пригощали смачною їжею.

З цього святого місця нікому не хотілося їхати, але попереду чекало ще декілька храмів із святинями. По дорозі назад християни завітали до Антонієвих печер та Ілінської церкви в Чернігові.

Найсвятішим місцем в печерах є каплиця з гробницею, де, за легендою, поховані ченці, загиблі під час монголо-татарської навали у 1239 році. В гробниці перебувають їх кістки, а над каплицею знаходиться ікона Ільїнської Божої Матері, яка також є чудотворною. Її написав Григорій Лубенський у 1658 році.  Екскурсовод розповіла, що біля ікони просять про допомогу, і за молитвами відбуваються справжні дива: у тих хто не може мати діток, вони народжуються, хто просить вийти заміж, виходить, а хворі зцілюються.

Також вона розповіла про випадок, як в одному проході побачила туман, подумавши, що хтось міг кинути туди димову шашку, пішла подивитися, але як почала йти, то туман розвіявся, а руки і все тіло стало холодним. Але як вийшла, то знову побачила туман в якому можна було чітко розгледіти, що йде монах і молиться. Тільки на жаль, це було дуже поганим знаком для них: за її словами, після цього сталася велика трагедія.

У печерах прихожани відчували себе надзвичайно спокійно, немов перебували у минулих століттях, ходячи по коридорах, спускаючись на нижчі яруси, захоплено розглядали це диво.

Наступною святинею, яку відвідали паломники, був Єлецький монастир. Відома легенда в багатьох літературних джерелах свідчить, що засновано Єлецький монастир ще в середині XI століття князем Святославом Ярославичем у зв’язку з появою на одній з ялин в цій місцевості ікони Божої Матері. Датою цієї події називають 3 лютого 1060 року (за ст. стилем).

Прихожани мали змогу погуляти по території Єлецького монастиря, яка є надзвичайно гарною та відкриває неймовірної краси краєвиди. Також вони змогли побачити знамениту ікону, яка знаходиться в храмі.

Та й на цьому все не закінчилося: проїжджаючи Ніжин, отець Іоанн запропонував заїхати до Ніжинського Свято-Введенського жіночого монастиря, в якому знаходяться мощі святої преподобної Смарагди Ніжинської, а також дві чудотворні ікони «Толзької Божої Матері» та «Божої Матері «Достойно єсть»». Після того, як християни приклалися до мощів преподобної Смарагди, протоієрей  Іоанн кожного помазав єлеєм із лампадки святої.

Монахиня запропонувала провести гостям невелику екскурсію. Розповіла, що у них трапляється багато див, які пов’язані зі святою Смарагдою. Про ці дива навіть заведена окрема книга, до якої все додаються і додаються нові історії. Одну таку історію їм розповіла жінка, балкон квартири якої виходить на монастир. Вона не могла довгий час мати дітей, проте кожного дня виходила на балкон і зверталася до преподобної Смарагди, просячи її про допомогу. І диво трапилося, вона народила дитину, якій на даний час вже два рочки. А таких чудес - тисячі, говорить монахиня. Про чудотворні ікони також заведена така книга, багато хто зцілився, просячи в них допомоги.

Подякувавши за цікаву розповідь православні віруючі вирушили додому, вони були переповнені емоціями, так як побували у багатьох святих місцях, які укріпили їхню віру.

За таку надзвичайну, цікаву та чудесну поїздку, залишилося лише виразити вдячність протоієрею Іоанну Кармазенко, який зміг так добре все організувати, принісши людям масу задоволення та незабутніх спогадів, які назавжди залишаться у їхній пам’яті. Адже добре організоване паломництво надає сил, а не залишає їх.

З благословення благочинного Лубенського округу, настоятеля храму Різдва Пресвятої Богородиці протоієрея Іоанна Кармазенко, статтю підготувала Аліна Слинько                                                                                                                                                                                                                                                          

 

Ваша оценка: Нет Средняя: 5 (2 голоса)