14.08.2017р. Зустріч із Київським дивом

Паломницькі поїздки є невід’ємною частиною церковного життя для сучасних людей. Досить часто знайомство з Православною Церквою розпочинається саме завдяки паломництву. І хоча раніше революція й зруйнувала традиції паломництва в нашій країні, та все ж не змогла їх викорінити. У наші дні духовна традиція подорожувати по святим місцям активно відроджується, і сьогодні багато людей відвідують як добре відомі, так і мало знайомі монастирі і храми.

Саме така поїздка відбулася 30 липня. Православні віруючі міста Лубни мали змогу поїхати до матінки Аліпії в Свято-Покровський монастир Голосіївська пустинь, що знаходиться в Києві. Адже кожного місяця, саме 30-го числа, проводиться особливе служіння в пам'ять того дня, коли із земного життя пішла монахиня Аліпія, шанована багатьма як блаженна чудотвориця. Поїздку організував благочинний Лубенського округу настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці м.Лубни протоієрей Іоанн Кармазенко.

Як ми знаємо, у сучасному світі люди все більше і більше втрачають надію на диво. За буденними проблемами, переживаннями, хворобами вони впадають у відчай, опускають руки, та не знають, що їм робити далі. Але диво існує, варто в нього тільки повірити від щирого серця! Таким справжнісіньким Київським дивом є матінка Аліпія (Агапія Тихонівна Авдієва). Відома своїм подвижництвом та дивами, які траплялися за її молитвами в житті багатьох. І не припиняють творитися навіть після смерті подвижниці.

Народилася вона 3/16 березня 1905 року, в Пензанській губернії, в православній мордовській родині Тихона і Васси Авдієвих. Її батько у піст споживав лише сухарі та відвар із соломи. А мати часто посилала дівчинку роздавати жебракам милостиню. Своїх батьків вона втратила дуже рано, у 1918 році їх розстріляли, а сама вона дивом залишилася живою, бо ненадовго відлучилася до сусідів. Всю ніч дівчинка  читала над ними Псалтир, будучи при цьому ще зовсім дитиною, адже їй на той час було лише 8 років. Відтоді й почалося її паломництво по святих місцях.

Досить часто їй доводилося заробляти собі на життя, наймаючись на роботу. У неї в руках кипіла будь-яка справа, тому люди із задоволенням наймали її. У часи гонінь на церкву каральні органи арештували дівчинку й вона потрапила до в’язниці. Майже 10 років Аліпія провела в одеській в’язниці. За те, що на Паску вона відмовилася вийти працювати, її по-звірячому побили. У піст тюремники силою запихали їй до рота м'ясо. Вимученій голодом сунули шоколадку. «Але я зажав її в руці, і сім днів не їв і не пив», – згадувала матінка (про себе вона говорила в чоловічому роді).

Історія визволення Матінки Аліпії з в’язниці теж є дивовижною. Вона знаходилася в одній камері із священиками, яких почергово забирали на розстріл. Останні двоє, батько і син, на її очах відслужили за самих себе панахиду, а дівчині сказали: «Нас заберуть, а ти сьогодні вийдеш звідси жива. Аліпія стверджувала, що двері закритої темниці їй відчинив сам святий Петро і приказав бігти морем. Матінка так і зробила. Йшла вона без їжі й води 11 діб. Лізла по скелям, роздираючи лікті до кісток. До старості літ на її руках збереглися глибокі шрами. Відтоді черниця особливо шанувала цього святого і стояла в церкві завжди біля його ікони.

У роки Другої світової війни Матінка Аліпія потрапила до німецького концтабору, переживши всі пов’язані з цим жахіття. Духовні чада матінки  згадують, що вона носила на шиї велику зв’язку ключів, яка була пов’язана з фашистською Германією. Знаходячись у німецькому таборі, матінка працювала на якомусь заводі, і вночі, по її розповідям, ходила до решітки, розрізала її й випускала людей. І за кожну врятовану людину на її шиї прибавлявся ключик. Цю тяжку зв’язку ключів стариця носила до самої смерті.

Після війни вона продовжує свої мандри, з’являючись то в Чернігові, то в Білорусі. З тих часів до нас дійшло багато свідчень про дива, які черниця творила задля спасіння людей. Наприклад, врятувала дівчинку, яка задихнулася від чадного газу з печі. Діставши флягу зі святою водою, яку символічно називала «живою» й скропивши нею голову, лоб і губи дівчинки, а потім влила їй до рота трішки води. І дитина розплющила очі. Вдячні батьки пропонували Матінці залишитися в них на ночівлю, але вона відмовилася, бо ніколи не зраджувала своєму духовному подвигу.

У Києво-Печерській Лаврі Матінка Аліпія з’явилася після війни. У ній вона знайшла свого духовного наставника, архімандрита Кроніда, який побачивши неординарні можливості черниці, благословив її на ще один подвиг: три роки Матінка Аліпія прожила в дуплі старої липи, яка росла на території Києво-Печерської Лаври біля криниці преподобного Феодосія Печерського. Мороз, холод, незручне положення тіла (в дуплі не можна було навіть розігнутися на повний зріст) Матінка Аліпія винесла з дивовижним терпінням та аскетизмом.

Через деякий час, після того, як у шістдесятих роках радянська влада закрила Києво-Печерську Лавру, вона оселилася в Голосіївському лісі, в невеликому будиночку. Саме туди й стали приходити до неї відвідувачі.

Незважаючи на величезні, як для людини, духовні досягнення, Матінка Аліпія ніколи не припиняла свій духовний подвиг. Їжу приймала лише раз на день у дуже малій кількості. По середах і п’ятницях взагалі нічого не їла і не пила, так само, як і в перший та останній тиждень Великого Посту. М’яса не вживала взагалі. Багато з тих, хто бачив монахиню при житті, думали, що в неї горб. Насправді ж, це був ніякий не горб, а ікона її небесної покровительки – Святої мучениці Агафії, яку Матінка Аліпія завертала в полотно і носила на спині. Вона дуже любила тварин, розуміла їхню мову, спілкувалася з косулями, птахами, котами та іншими звірами.

Ліками матінки була їжа – каша, борщ, кагор. Доїдати та допивати було обов’язковим, часто говорила: «Не кашу люди їдять, а благодать». Лікувала молитвами, своїми особистими мазями із лісної полуниці, сала і меда. Цілувала незнайомців в лоба «Ой, добре, що пришли», відчиняла їм двері раніше чим постукали і сама виходила на дорогу, якщо довго не наважувалися зайти.

«День наближався до вечора, всі поїли, людей було багато, Матінка каже: «Давайте борщ варити, ще люди прийдуть». І через деякий час, тільки-но встигнувши доварити борщ, прийшли люди, чоловік 10. Так було декілька разів», – згадують очевидці, і подібних історій багато. Історій про її дива – сотні!

Матінка Аліпія належить до подвижників благочестя, коли глибина подвигів вірних знаходиться у їх серцях. Вона скромно несла свій хрест, але те, що потрібно знати про її важке життя та подвиги, відкрила світу.

День своєї смерті, 30 жовтня 1988 року, монахиня Аліпія передбачила завчасно. Вона заповідала: «Завжди приходьте до мене на могилку, і в горі, і в радості, почастіше приходьте», – говорила вона.

В останній шлях її проводжало багато духовних чад, для яких вона стала і матір’ю, і другом, і самою близькою людиною. Відспівували її в Флорівському монастирі, а поховали на лісному кладовищі. 18 травня 2006 року, по благословенню Блаженного Митрополита Київського і всієї України Володимира, чесні залишки монахині Аліпія були перепоховані в Свято – Покровській Голосіївській пустині, в усипальниці під храмом в честь ікони Божої матері, іменованої «Живоносне джерело».

Коли гроб з залишками подвижниці внесли в церкву, над храмом з’явився хрест. В цей же день відбулося два зцілення тяжкохворих від онкологічних захворювань. За останній час зібрано багато свідоцтв про зцілення від тяжких недугів людей, які просять її про допомогу.

На могилці Матінки Аліпії, як і колись на подвір’ї, де вона жила, завжди людно. Сюди приходять вшанувати її світлу пам’ять, попросити про допомогу, знайти спокій і умиротворення. І Матінка Аліпія не припиняє творити дива, продовжує турбуватися про тих, хто благає ї про заступництво на землі.

Тож, по приїзду до Голосіївської пустині, спочатку прихожани відвідали монастир Божої матері «Живоносне джерело», в якому здійснювалася Божественна Літургія, після якої кожен мав змогу спуститися в невелику усипальницю під храмом, щоб приклонитися до гробниці, в якій знаходяться мощі Матінки Аліпії й попросити її про допомогу. Під килимок, який лежить на гробниці, можна було покласти записочку із своїми найзаповітнішими бажаннями. Протоієрей Іоанн Кармазенко особисто провів по ній поминальну службу. Після цього на всіх бажаючих чекала безкоштовна трапеза, саме на тому місці, де раніше стояв будиночок Матінки Аліпії. Зараз на його місці зведено каплицю, біля якої всіх пригощають їжею. Не дивлячись на величезну чергу, кожен намагався скоштувати хоча б шматочок хліба, адже Матінка раніше нікого не відпускала від себе голодного.

Зібралася черга православних християн і біля хреста, поставленого на місці будиночка стариці. Люди залишали записки з проханнями, просячи старицю про заступництво або ж з подякую Матінці Аліпії за її допомогу та молитву.

Словами не можливо описати, що відчували люди, перебуваючи на території Голосіївської пустині, їх щастю не було меж, а втома навіть не відчувалася.

Також вдалося заїхати до Київського Свято-Покровського жіночого монастиря. Настоятельницями якого були Анастасія (велика княгиня Александра Петровна) та Софія (Гринева), мощі яких знаходяться в монастирі. Там  знаходяться такі святині, як чудотворний Почаївський образ Божої Матері (по молитві перед ним зцілилася засновниця обителі), частина від каменю Гроба Господнього – в Розп’ятті, частина Хітона Господня і частина мощів преп. Києво-Печерських (в іконі Всіх Святих), ікона прп. Сергія Радонежського з частиною мощів, ікона свт. Миколая з частинкою мощів (виноситься в дні його пам’яті).

На цьому поїздка закінчилася. Стомлені але збагачені духовно й переповнені емоціями християни поїхали додому. Усі були безмежно вдячні за організовану паломницьку поїздку, яка їх духовно збагатила.

Автор - Слинько Аліна

Ваша оценка: Нет Средняя: 5 (3 голоса)