12.11.2017р. Лубни. День пам'яті чотирьох святих

10 листопада православні молитовно вшановували день пам'яті чотирьох святих: Преподобного Іова Почаївського, святителя Димитрія Ростовського, великомучениці Параскеви  П'ятниці та преподобного Феофіла Київського, Христа ради юродивого. В цей день, що припав на  п'ятницю, в храмі Різдва Пресвятої Богородиці міста Лубни, відбулася святкова Літургія. Богослужіння очолив настоятель храму протоієрей Іоанн Кармазенко. Благочинному співслужили настоятель храму Архістратига Михаїла села Вищий Булатець протоієрей Віталій Осіпов та ієрей храму Різдва Пресвятої Богородиці Володимир Власенко. По закінченню Літургії з вівтаря для поклоніння винесено ковчезець з частицями святих мощей. Перед святинею було прочитано колінопреклонні молитви та проспівано величання святим угодникам Божим.

«Сьогодні особливий день, коли Свята Православна Церква згадує одночасно день пам'яті  чотирьох  великих   святих, - звернувся у своїй проповіді до прихожан по закінченню Божественної Літургії, настоятель храму протоієрей Іоанн. - Святі, котрі жили кожен в свій час, присвятили своє життя служінню Богу та поклали великі труди во Славу Божу, а великомучениця Параскева П'ятниця віддала своє життя». З подальшої  проповіді присутні взнали про життя кожного зі святих. Так, ігумен Іов (в миру Іван Іванович Залізо (Железо), в схимі Іоанн, народився близько 1551 року в містечку Коломия, що в Галичині. У віці 10 років вступив до Угорницького монастиря, а вже у віці 12 років прийняв монашеський постриг з іменем Іов. За проханням князя Костянтина Островського переведений в Дубенський монастир, де був настоятелем більше двадцяти років. Проводив просвітницьку діяльність. При ньому Іваном Федоровим була надрукована Острожська Біблія —  перша повна слов'янська Біблія. Під керівництвом Іова Почаївського проводилися переклади праць отців Церкви. Близько 1604 року через переслідування католиків та уніатів, змушений був перейти в округи Почаївської гори для здійснення аскетичних подвигів. Він оселився в печері, постував, молився. Монахи Почаївської обителі, побачивши труди та благочестя Іова, обрали його   ігуменом монастиря, де Іов ввів общежительний устав. При ньому розпочалося активне будівництво монастиря: побудовані стіни, Свято-Троїцький Собор та ще шість церков. Продовжуючи просвітницьку діяльність він організував при монастирі Почаївську типографію. Писав праці на захист Православ’я, а пізніше, в 19-му столітті, вийшов збірник цих праць під загальною назвою “Пчела Почаевская”. Помер Іов Почаївський у віці ста років в 1651 році. Його нетлінні мощі вперше знайдені в 1659 році, а вдруге відкриті 28 серпня 1833 року. В 1902 році рішенням Святійшого Синоду було опреділено в цей день після здійснення Божественної Літургії, обносити нетлінні святі мощі преподобного Іова Почаївського навколо Успенського Собору Почаївської Лаври.

Як зазначив отець Іоанн, на зміну одному світочу в прославляння Бога, прийшов наступний. Святитель Димитрій Ростовський народився в 1651 році, в містечку Макарове, в Україні. У віці 17 років прийняв постриг в Кирилівському монастирі в Києві і прожив в ньому сім років. Після рукоположення в ієромонахи в 1675 році його назначили проповідником в місто Чернігів, де він прославився своїми проповідями. Проживав святитель в багатьох монастирях України, в тому числі в Крупицькому Миколаївському та Батуринському Миколаївському   монастирях. В 1684 році у віці 33-х років, проживаючи в Києво-Печерському монастирі, Димитрій Ростовський отримав благословення на написання житія святих. Він “той, що зробив святих близькими людям”, а його “Четьи Минеи” стали основою домашніх книжних зібрань. Були часи, коли молодятам в благословення дарували його книги, бо знали: головне в житті — молитва, а все необхідне матеріальне приложиться. “Житія святих” - путівник по нашому життю, духовно просвіщає та укріпляє віруючих людей”, - продовжував свою розповідь протоієрей Іоанн, - в грудні 1701 року святитель був хіротонісаний в єпископи з возведенням в сан митрополита та призначений митрополитом Тобольським та всього Сибіру. Але в 1702 році за станом здоров’я, указом Петра І, був переведений на Ростовську кафедру. Помер святитель Димитрій Ростовський в 1709 році і похований в Троїцькому соборі Яковлевського монастиря.

Особливою любов’ю ще в Древній Русі користувалася великомучениця Параскева П’ятниця, хоча народилася вона і проживала в Малій Азії, в Іконії. Названа батьками на честь постного дня тижня - п’ятниці, вона вела дійсно християнське життя: молилася, постилася, турбувалася про розповсюдження Христової віри серед язичників. Кончину свою прийняла через усікновення голови, відмовившись принести жертву ідолам та перетерпівши страшні муки. Вже під час тортур здійснювалися чудеса: по молитві Святої Параскеви пали ідольські капища,     зцілювалися недужні. Багато люду тоді увірували у Всемогутнього Бога, прийшли до віри християнської. У нас на Україні здавна особо почитали цю святу: будували на її честь храми, придорожні дзвіниці та встановлювали хрести, освячували  джерела, криниці. Святу великомученицю Параскеву П’ятницю вважають   покровителькою полів та скоту. В день її пам’яті до храмів приносили плоди з урожаю. Вона допомагає зцілювати від душевних та тілесних недугів. Її почитають   як берегиню сімейного благополуччя та щастя. Майже кожна православна сім’ї має її ікони.

“Велик Господь во святых  Своих!” Якщо  увірувати в Бога всім розумом своїм,   серцем і душею, можна досягти великої благодаті. Сам Господь, перебуваючи на землі, призивав мати віру, хоча б із гірчичне зернятко. Навіть цього було б достатньо для звершення великих справ”, - продовжував протоієрей Іоанн.  Слава Богу, не переривається наступність православних святих. Так, наприкінці   18-го та середині 19-го століть, жив великий подвижник - преподобний Феофіл   Київський, Христа ради юродивий. Подвиг юродства вважається одним із найскладніших подвигів в християнстві. Народився в 1788 році в родині  священика. При Святому Хрещенні названий Фомою. Будучи немовлям, Фома не приймав материнського молока і мати, щоб спасти дитя від голодної смерті, годувала хлопчика розвареною картопляною жижею, ріпою та морквою. Недобрі сусідки намовили матір проти дитини, запевняючи матір, що Фома — зло, і мати, піддавшись намовлянням, звеліла служниці втопити дитя, що та і зробила,   кинувши грудничка під колесо млина. Та колесо враз зупинилося. Якийсь хлопчина побачив цей страшний злочин і вихопив дитину із води та відніс батькові. Батько сховав врятованого сина у добрих сусідів. Коли помер батько, хлопчика віддали в Братський монастир, що на Подолі. Там Фома зростав, вчився грамоті та прийняв монашеський постриг. Своє життя прожив в Києво-Печерській Лаврі та Китаєвій пустині. Зовнішній вигляд преподобного Феофіла, Христа ради юродивого дещо дивував людей. Адже преподобний не турбувався за свій зовнішній вигляд, а   турбувався про чистоту своєї душі. Одягнений він був дуже бідно, в латаній-перелатаній білими нитками латками, одежині. Голова була перемотана брудним   рушником. Зате на тілі носив залізний пояс з іконою Богоявлення в пам’ять трикратного свого спасіння від утоплення. Приймаючи їжу, він змішував її в одній мисці: і солоне, і солодке. Їздив по Києву на бичку, при чому без упряжі та вожжей, а бичок завжди приїздив саме туди, куди потрібно було юродивому. Під час подорожей Феофіл Київський завжди сидів спиною до бичка і, стоячи на колінах, читав Псалтир. Зате, добре знав святий людське потаємне, і облічав в скоєних гріхах. Голодних годував, розпалюючи небесним вогнем вогнище по своїй молитві до Бога. Кашу, яку він готував із трави та камінців, при роздачі не закінчувалася, а люди насищалися. Предрік царю війну з Турцією та ін. Перед своєю кончиною Феофіл попросив прибрати келію, запалити лампаду та свічки, покадити, сказавши,   що за ним прийде Ангел смерті і потрібно його зустріти по-християнськи. А сам   ліг на лаві, взяв в руки хрест та послав сказати начальнику пустині, щоб ударили в дзвін, бо Феофіл помер. Начальник прийшов в келію сам, бо не повірив у сказане і застав преподобного без дихання, зате келія наповнилася благоуханним ароматом, що йшов від тіла. Так, 28 вересня 1853 року за старим стилем, помер великий угодник Божий на 65-му році життя. У червні 1993 року Собор Української Православної Церкви, причислив ієромонаха Феофіла до лику святих, а його святі мощі перенесені з кладовища Китаєвої пустині в храм Святої Трійці і покояться у новій гробниці.

“Святі — це наші світочі, путєводні зірки до царства Божого. Їхнє життя та подвиги заставляють нас замислитися над сенсом нашого життя. Не просто проживати день за днем, а приносити  духовні плоди, кожен в міру своїх сил. І молитися. Хто як не ми, православні, повинні повсякденно і повсякчасно прославляти Бога та Його святих угодників!”

Наприкінці отець Іоанн поздоровив присутніх зі святом, причасників із прийняттям Святих Христових Таїн та преподав усім пастирське благословення.

СВЯТІ УГОДНИКИ БОЖІЇ, МОЛІТЕ БОГА ЗА НАС!

Прес-служба Лубенського благочиння

Ваша оценка: Нет Средняя: 5 (3 голоса)