Народився у Крюкові на початку ХІХ століття. Був фундатором Троїцького монастиря в Києві, де прославився великими чудесами. Преподобний сподобився неодноразово видінь святих та Пречистої Богородиці. Помер у глибокій старості 9 січня 1903 року.
Преподобний Іона Київський, у миру Іоанн Мірошниченко, походив із міщан посада Крюкова Кременчуцького повіту Полтавської губернії. Його юні роки проходили в той час, коли на Русі шкільна освіта була доступна не багатьом, а тому й Іван Мірошниченко грамоті навчався вдома. Від природи він був обдарований Господом високими та багатими розумовими даруваннями та твердою пам’яттю. З дитинства він любив читання книг, особливо релігійно-моральних, і читав дуже багато. До 22 років він жив удома та займався землеробством.
Будучи з дитинства дуже побожним, Іоанн Мірошниченко дуже часто відвідував монастирі, і тому рішення оселитися в одному з них було закономірним. Юнак спочатку став послушником у старця Серафима, відомого всієї Росії подвижника ХІХ століття, який жив у Саровській пустелі Тамбовської єпархії. Вмираючи, преподобний Серафим заповів Іоанну Мірошниченко вступити до Брянської Білобережської пустелі, куди, згідно з волею старця, він і вступив послушником у 1836 році. Через сім років, у 1843 році, Іоанн Мірошниченко прийняв чернецтво з ім’ям Іони, а в 1845 році був висвячений у сан ієродиякона. Проводячи життя в обителі в суворих подвигах посту та помірності, у постійній молитві, Іона розвинув у собі високий ступінь самопоглиблення та самоуникнення, ретельно стежив за своїм внутрішнім життям та духовним розвитком. Тут же він удостоївся особливого бачення, що вплинуло на його подальше життя, яке він зрозумів як наказ Божого Промислу взяти на себе справу на берегах Дніпра нового монастиря. Іона вирішив піти до Києва.
1851 року отець Йона зустрівся з Київським митрополитом Філаретом; за його волею та бажанням у серпні того ж року ієродиякон Іона був переведений до Київського Микільського монастиря. У 1858 році він був висвячений у сан ієромонаха, і через два роки, в 1860-му, переведений до братії Києво-Видубецького монастиря, розташованого на одній з мальовничих околиць м. Києва, так званому Звіринці. Вже в цей час ієромонах Йона вирізнявся своїм духовним досвідом і благочестивим життям, і багато киян шукали нагоди отримати пораду і повчання саме в отця Йони, хотіли бути духовними його чадами. Серед численних духовних дочок отця Йони була й дружина тодішнього київського генерал-губернатора княгиня Васильчикова, котра дуже поважале отця Йону і багато сприяла і допомагала йому, особливо у побудові Троїцької обителі.
У 1867 році було збудовано дерев’яну церкву в ім’я Святої Трійці, яку в 1871 році замінив великий і чудовий кам’яний храм. Княгиня Васильчикова пожертвувала від себе монастирю дачну ділянку 55 десятин землі поблизу Києва. З цього часу новий монастир поступово стає великим власником землі (яку отримує частково шляхом пожертвувань, частково шляхом купівлі), де ченцями ведеться зразкове сільське господарство. Торішнього серпня 1872 року отець Йона був зведений у сан ігумена. Указом Священного Синоду від 17 січня 1886 його призначають настоятелем Києво-Межигірського Спасо-Преображенського монастиря зі зведенням у сан архімандрита. Резолюцією Київського митрополита Іоанікія від 9 грудня 1899 року отця Іона за старістю та хворобою було звільнено від управління Свято-Троїцьким монастирем і залишено лише його настоятелем.
Навіть у дуже похилому віці (отець Іона прожив понад 100 років), майже до останніх днів свого земного життя, він зберігав бадьорість духу і виявляв притаманну йому енергію, яка повністю прямувала на справу благоустрою Свято-Троїцької обителі. Останні два роки свого життя поважний старець страждав на невиліковну і тяжку хворобу, від якої і зліг у ліжко в 1901 році. Під кінець у нього відкрилася водянка, і 15 грудня того ж року отця Іону було соборовано. Незважаючи на повний занепад фізичних сил, він майже до самої смерті приймав народ і став для всіх, хто його знав, високим зразком духовності, самовідданої праці на Божу славу. Глибокий старець, великий діяч архімандрит Іона (у схимі Петро) мирно спочив до Господа о 0 годині 30 хвилин ночі 9 січня 1902 року.