Згідно з довідкою, отриманою з архіву Управління Служби Безпеки України в Харківській області, від 14 травня 1993 р. за № 6012258, Петровський Олександр Феофанович, 1851 р. н. (число та місяць не вказано), уродженець м. Луцька Волинської губернії (колишня Польща), до арешту – архієпископ та Управитель Тихонівської єпархії України (зрозуміло, Патріаршої церкви), проживав за адресою: м. Харків, Павлівка, вул. Софіївська, д. 33. У тому ж джерелі вказується, що архієпископ Олександр у 1937 р. Митрополитом Костянтином (Дяковим) був призначений Керуючим Харківською єпархією.
Докладно викласти життя архієпископа Олександра (Петровського) майже неможливо. В одному із закордонних видань говориться, що майбутній Владика здобув світську (юридичну) освіту. Якось уночі, після смерті матері, вона з’явилася до нього і сказала: залиши все і роби в монастир. Це бачення так вплинуло на молоду людину, що він незабаром дійсно прийняв чернечий постриг. Господь привів його до Козельщинської жіночої обителі Полтавської єпархії, багатолюдної та багатої. Коли радянська влада закрила всі храми в окрузі, тут знайшли притулок дванадцятьох священиків. Але невдовзі Козельщинський монастир також було закрито. Близько п’ятдесяти сестер перемістилися до річки Псел, де обґрунтували скит Обіток, духівником якого аж до закриття 1932 року цієї, вже останньої в окрузі, святині був отець Олександр. Того ж 1932 року архімандрит Олександр був хіротонізований на єпископа, а згодом зведений на сан архієпископа. У Харкові він швидко придбав таку ж загальну любов пастви, яке мав на Полтавщині. Будучи людиною надзвичайно товариською, лагідною, але, разом з тим, дуже стриманою і стійкою у вірі.
Один за одним зачинялися харківські храми. Незабаром у Харкові та по всій Харківщині залишилася єдина діюча православна церква – Свято-Казанська, де постійно служив владика Олександр. Як і для багатьох православних ієрархів того часу, настав фатальний день і для владики Олександра, коли він мав засвідчити вірність Христу та Його Святій Церкві своїм мучеництвом. 28 липня 1938 року архієпископа Олександра було заарештовано УНКВС Харківської області за підозрою в контрреволюційній пропаганді та агітації, а 17 червня 1939 року військовий трибунал Харківського військового округу засудив владику Олександра до 10 років ув’язнення.
Після суду архієпископ Олександр утримувався у в’язниці. Є відомості, що 5 січня 1940 р. вирок скасували, а справу повернули на дослідження. Про його страждання у в’язниці та мученицькій кончині знає один Господь. Тюремний персонал казав, що він був задушений. В архівній довідці, датованої 1940 роком, вказується, що архієпископ Олександр (Петровський Олександр Феофанович) помер у лікарні в’язниці № 1 м. Харкова, про що є такий запис в історії хвороби: “Петровський Олександр Феофанович, вік 89 років, надійшов 24/ V 1940 р. о 13 год. 30 хв. Помер 24/V 1940 р. о 18 год. 15 хв. Діагноз остаточний: гостра серцева слабкість”.
З оповідання очевидця – співробітника Харківського єпархіального управління Криворученко М. С., який помер у 1986 р. – випливає, що до міського судово-медичного моргу м. Харкова було привезено з корпусу невиліковних хворих колонії НКВС в’язниці № 1 труп старого (цілком роздягнутого) з номером на нозі і з документом, в якому було вказано прізвище (Петровський) з приписом поховати, але вслід надійшло інше розпорядження з самої в’язниці – труп терміново повернути, оскільки він посланий помилково. іподіакон і воротар, у майбутньому протоієрей Іоаким (Орехів), перев’язали номер з тіла Владики на тіло безродного і відправили останнього з документом Петровського у в’язницю.Їм вдалося умовити охорону моргу, і, під виглядом вивезення сміття, тіло святителя, присипане гноєм вивезли за межі моргу. Вночі чернечі та близькі шанувальники одягли тіло священномученика в архієрейський одяг, після чого було скоєно відспівування. Святителя з благоговінням поховали на Залютинському цвинтарі м. Харкова, осторонь загального місця поховання, та його могилу позначили особливим знаком.
У пам’яті православних харків’ян архієпископ Олександр залишився ревним архіпастирем та захисником Святої Православної Церкви. Його могила вшановується особливо, її завжди прикрашають живі квіти. 10 лютого 1993 архієпископ Олександр (Петровський) був реабілітований. Архіпастирськими працями та мученицькою смертю святитель Олександр заповнив образ святих, у землях наших просіяних, і скарбницю Церкви Небесної. Звільненням Духа Святого і Священного Синоду він був зарахований до лику місцевошановних святих. Пам’ять його вшановується 19 травня (1 червня) разом з усіма священномучениками Слобідського краю, і в день його мученицької кончини – 11 (24) травня. Мощі святителя Олександра з благоговінням були вилучені з могили та перенесені до Благовіщенського собору м. Харкова. Раку з його мощами встановили на особливому місці – там, де зберігаються також святі мощі святителя Афанасія Цареградського, Лубенського чудотворця та святителя Мелетія, Архієпископа Харківського та Охтирського.
Вшанування набутих святих мощей святителя Олександра приурочено до святкування Озерянської ікони Божої Матері – 30 жовтня (12 листопада). 1994 року Синодальна Комісія Російської Православної Церкви канонізувала Святого Подвижника Олександра (Петровського). Боголюбний православний народ Слобожанщини придбав нового молитовника і заступався перед Господом. На Ювілейному Архієрейському Соборі 2000 відбулося загальноцерковне прославлення священномученика Олександра. Його святе ім’я, поряд з іменами тисяч новомучеників і сповідників нашої землі, повідомлено Предстоятелям Помісних Церков для внесення до місяцяслів.