Служба лінії духовної підтримки “Надія”, відносно молода організація, яка голосно про себе заявила. За роки її існування діючі в ній фахівці, а це всі священики, які мають вищу духовну освіту, багато чому навчилися і досягли багато чого. І насамперед давати не лише правильні, згодні зі святоотцівським вченням поради, а й вникаючи в психологічний стан людини, надавати емоційну підтримку у згоді з її справжньою потребою. Цьому навчає досвід, який приходить з роками і лише тоді, коли безкорисливо проливається за іншого духовна кров, як цього навчає нас Христос.
Життя показує, що не завжди можливо людині знайти необхідний зв’язок із дійсністю. Виявити точки зіткнення з логікою і змістом, саме тоді, коли обставини говорять не на користь розумності того, що відбувається. Коли ні лікар, як вузький фахівець і навіть близька тобі людина, не може полегшити внутрішній біль. Немає у них такого морального права звернути назад весь потік неприємностей, що хлинув у твоє життя, що перекидають у кругообіг змінних подій всі твої звичні підвалини і досі вірні, ні разу не обдуривши орієнтири. Та й самій людині, яка переживає трагізм катастроф світоглядних ідеалів – цих ідолів звичного стандарту, не хотілося б просто заспокоїтися, прийнявши життя в тому вигляді, в якому вона йому відкрилася тільки тому, що назад нічого повернути вже не можна, та й не цього вимагає його душа . Для цього настає час прийняття правильних рішень.
І в цьому важлива порада не просто зацікавленої в певному позитивному результаті людини, – вузького фахівця, як лікаря чи професіонала в галузі психології, для якого ти як особистість зовсім не важливий, було б лише позитивне зрушення в динаміці оздоровлення. Цікавий лише як об’єкт докладання творчих зусиль, а цього явно недостатньо, для того, щоб привести свої, далекі від спокійного стану емоції, у відповідність до почуття відповідальності перед самим собою і тих, хто мене потребує як адекватної у своїх вчинках людині. Потрібна порада людини вільного, в тому числі і від зв’язків близькоспоріднених відносин, оскільки для членів її сім’ї найважливішим є можливість повернути його назад у сім’ю саме в бажаному для них вигляді. Без урахування побажань людини, яка переживає кризу, коли всі вирішують за неї, як їй слід жити.
Тому так важливо знайти фахівця, байдужого до того, що стосується галузі особистісних інтересів, щоб мати просту можливість неупередженої оцінки ситуації, з розгляду якої народжуються нехитрі поради. Від яких ти ніяк, ні в моральному, ні у фізичному плані не залежиш,- їх можна або прийняти, або подякувавши відмовитися, нікого при цьому не образивши. І від цього вони набувають ще більшої цінності для тебе. Саме через свою необов’язковість так чи інакше слідувати вказівкам свого порадника.
Так, звичайно можна, коли дуже важко просто взяти телефон і зателефонувати другу. Тому, кому не страшно відкритися у своїх найпотаємніших переживаннях. І добре, коли поруч є людина, якій ми не байдужі, з ким можна поговорити про найважливіше для себе.
Але, на жаль, часто так буває, що немає ні сил, ні елементарного бажання посвячувати близьку тобі людину в потаємну таємницю своєї душі. І не тому, що не довіряєш, ні, тобі зовсім не страшно виглядати в його очах тим же невдахою або втратити статус сильної та самодостатньої у всьому людини, чим можливо вчора ще пишався. Всі ці якості однозначно необхідні для позитивної самооцінки, але не менш важливо іноді виявивши слабкість, поплакати на чужому плечі.
Просто не завжди іншому дано понести тягар життєвих негараздів покладений саме на твої плечі, від якого, як у міфічного Атланта, у самого ноги підкошуються під неймовірним тягарем неприємностей. І розуміючи це, всіма можливими способами захищаєш рідну тобі людину від непотрібних переживань.
І тоді треба звернутись до того, кому належить тебе любити за сам факт твого існування. До того, кому за родом своєї діяльності дано право, вникаючи в чужу драму, витягувати з розтривоженої душі весь її причинний біль, що веде до перекосів у особистому житті по горизонталі її соціального оточення. Допомагати тобі навіть не знаючи.
І практика показує, що таку допомогу легко прийняти, так як з вдячністю приймається все те, що отримуєш на відстані, без оплати та зобов’язань, без свідків – віч-на-віч з людиною, яку не знаєш і не бачив ніколи в обличчя. Телефонна розмова хороша тим, що перед трубкою можна, будучи самим собою, без зовнішніх зобов’язань і вимог пристойності, бути сильним. Наприклад, вільно проявити всі свої емоції, а при нагоді легко обірвати розмову одним натисканням кнопки.
Саме тому нам дзвонять люди різних професій, соціального стану та матеріального достатку. Перед горем усі рівні і кожному, незалежно від властивих рис характеру, переконань і особливих переваг, необхідно хоч на короткий час скинути вантаж відповідальності, переклавши його на плечі незнайомій людині.
І дивно, іноді це дає результати. Людина, з незрозумілих йому причин, отримуючи право подивитися на ситуацію ніби з боку, несподівано знаходить і приймає правильні рішення. У будь-якому разі цікава порада, а головне, моральна підтримка, ще нікому не завадили.
І ось що прикро, адже в житті поплакатися в жилетку друга не завжди вважається вчинком гідним, якщо виходити із сучасних критеріїв успішності – а від них, вільно чи ні, залежать багато значущих для нас критеріїв і стандартів. Ще немає бажання турбувати через дрібниці іншого тому, що, ну, це слабкість для початку, та й взагалі вантажити на повну те, для кого твої проблеми, не зовсім біда, напевно було б неправильно. Та й одержувані поради, як правило будуть, мінімум не професійні, а по суті більш ніж упереджені. Не завжди звичайно і не факт, але, судячи з кількості дзвінків, які ми щодня отримуємо, виходить, що для багатьох це актуально.
Нам же, як фахівцям у галузі духовної педагогіки та лікування цікава людина сама по собі, незалежно від її переваг і того, яку вона для себе обирає форму спілкування під час розмови. Він є і цього достатньо, щоб дати йому те, чого він особливо потребує. І незалежно від самої прохання чи поставленого питання, людині необхідно дати головне – повагу до її особистості та оточити увагою. І тут уже сам характер, внутрішня гідність, або недоліки особистості, що кидаються в очі, не мають великого значення. Адже щоб любити, не потрібні умови для її здійснення, якщо любов переросла себе саму у властивій людині егоїзмі. Головне – це те, що у пошуках духовної допомоги люди звертаються саме до нас. А далі кожен висловлює свої переживання так, як тому його навчили життєві обставини. Саме вони, часом, незалежно від наших власних очікувань, обирають для себе прийнятний тон спілкування. Так влаштована потреба, для якої звичні культурні норми спілкування спокушеній горем людині, стають також тісні, як повноводній річці вузькі береги в пору свого розливу, і він у своїх емоціях далеко виходить за межі прийнятого стандарту.
Такі дзвінки, як правило, нам даються, точніше сказати, приймаються, не легко, тому що завжди важка дорога до серця людини. Тим більше та, яка обросла будяком і звивисто губиться в камінні.
Іноді одна розмова повністю вибиває тебе зі звичної рівноваги, – лише одна розмова і немає більше ніяких сил продовжувати роботу. Це в порівнянні, як сходження на Еверест без страхувальної мотузки та зовнішнього забезпечення в дорозі, або ходіння по хиткій болотній гладіні, коли на дотик, ризикуючи життям, намагаєшся відшукати невидиму оку стежку. А за тобою йдуть інші люди, повіривши, що тобі одному добре відома вірна дорога.
Але якщо самому не потонути в розливі почуттів іншої душі, відбувається диво. Щоразу – якось доторкнувшись, хай умоглядно і не завжди всім серцем, до того, що так болить у грудях іншої людини, ти мимоволі переходиш до розряду спорідненої йому душі. Він стає тобі зрозумілий у своїх переживаннях, як той, хто довірившись, гранично оголився перед тобою в найпотаємнішому. А це багато чого варте, оскільки в стані одкровення, якою б сильною не була людина, вона завжди беззахисна перед підлістю людського серця. Щоразу, комусь довіряючи себе як таємницю, ми перетинаємо межу можливого для нас, ніби зрікаючись природного права на захист власних кордонів – психологічних з її незліченними бар’єрами, соціальних, духовних у тому числі.
І якщо це відбувається, не залишає стійке відчуття присутності іншої душі в твоїй душі. Виникає зв’язок двох, учора ще недоступних для спілкування світів, і ти відтепер керуємо не просто почуттям відповідальності за долю іншого, а десь починаєш по-справжньому любити його за те, що вклав усі сили своєї душі в це розгорнуте, спраглие світу серце. І в такій взаємодії почав, усіма можливими фарбами твоя душа переливається в його душі, а в цьому він мені зрозумілий вже як особистість, яка живе якимись силами в мені самому.
Один дзвінок – це як народження для світу неіснуючих до цього відносин, після яких часто вже не залишається сил нести на собі весь тягар відповідальності за чиєсь ще життя, розуміючи наскільки тонка грань довіри, яку легко обірвати одним необережним помахом зірваних з твоїх губ, відкритих слів. Як полоснути ножем, обрізавши по живому ледь зароджувану надію, в ядрі якої готовність перерости в християнську любов небезпечно переплелася з можливістю скотитися в прірву відчуження. І в цьому також, як після важких пологів, потрібен час на відпочинок, а його якраз і немає. У цьому, мабуть, головна складність нашої роботи. Але складність такого порядку, в якій завжди є радість матері, вперше взяв на руки свою дитину. Котрий завжди єдиний у колі всієї численної родини.
І скільки ще буде в нашому житті різних, таких не схожих одна на одну розмов. Порожніх та важливих, простих чи виникаючих у робочому порядку.
Розмови, якщо уважно придивитися до них, також різноманітні у своєму змісті як і навколишній світ. Одні народжуються від статку, коли вуста говорять від надлишку серця. Але трапляється і так, що інші передають стан схвильованої душі і тоді ти розумієш, що глибину в цьому шукати не варто, потрібно просто говорити, щоб утримати людину на плаву якомога довше, не дозволити їй захлинутися почуттями, що б’ють через край. Доки він не набереться необхідних для життя сил і необхідної для цієї мужності.
Але буває і так, що дзвонять через дрібниці, – так, від нудьги, або виходячи з дурного бажання познущатися з беззахисної людини. Ну а той, хто свідомо, як стиль життя та почерк душі, обмежує себе рамками пристойності, завжди і неминуче беззахисний перед людиною, для якої висока культура також незрозуміла як немовля основи математичної науки.
Ми не шукаємо порожніх розмов, просто іноді вони нас знаходять самі – але тут уже нікуди подітися, і доводиться підтримувати розмову. Звичайно вона протікає не в режимі дурної балачки і не без користі для співрозмовника, але все-таки не хочеться хоч на малу секунду втрачати контакт з глибинною суттю людини, переходячи на плоский рівень світської бесіди.
Іноді тобі вдається вивести спілкування на рівень доброї та чесної розмови, що викликає до життя вже живі, які вимагають відгуку та привертають увагу значною глибиною питання, на які завжди із задоволенням відповідаєш. Але часом виникають і такі, від яких хочеться втекти і переживаючи почуття скривдженої дитини сховатися під мамину долоньку: жорсткі, цинічні та порожні, що в чомусь нагадують нахабну, безцеремонну крадіжку часу. Не тільки твого, а й тих, кому дуже потрібний – як простягнута рука, жива порада мислячої та знаючої людини. І ти вимушено відпускаєш цю руку, тільки тому, що в твоїй руці вальяжно розляглася рука іншої людини, що вчепилася в твою долоню.
Це навіть не розмова – це битва двох світів та ідеологій. І в цьому важливо виявляти воістину нескінченне терпіння. Так, іноді людині не потрібні поради. Будь-яке слово тільки дратуватиме, тому що йому потрібен час, щоб виговоритися від душі, не сказавши по суті нічого. Кидати в тебе словами, як у прірву скинутий тягар.
І треба розуміти, що людині насправді можна дати небагато – тільки те, що вона готова від тебе з радістю прийняти. Подарувати чи поділитися тим, що зробить його хоч трохи багатшим: щастям, радістю, запалом. Поверне здоровою людиною, сповненою радісних сил і сміливих планів назад у сім’ю, до соціуму – до людей і того спілкування, коли зайвою буде сама прив’язка до роботи нашої служби, тому що освічена і здорова душа не потребує порад, а, навпаки, сама готова служити людству своїм внутрішнім статком. І добре б, щоб так і було, адже тільки заради цього ми щодня з 12/00 до 20/00 (у суботу з 12/00 по 16/00) на зв’язку з вами, і готові відповідати на всі питання, що надходять.
І ми раді кожному дзвінку і дуже вдячні за те, що багато хто повірив нам дзвонять, дозволяючи в приватному порядку взяти участь у вирішенні якоїсь важкої для них життєвої проблеми. Це як запросити за стіл рідну людину. І нам, звичайно ж приємно бути в гостях у друга, на правах, якщо не почесного гостя, але однозначно того, кого потребують і кому довіряють радість кожної хвилини, що переживається, розуміючи, що не злякаємо її, а збережемо, як пам’ять про достоїнства любові .
А тому, якщо хтось ще не чув про нашу службу, ми повідомляємо номер на який можна безкоштовно зателефонувати в будь-який для вас зручний час, в рамках окресленого графіком часу роботи-0800502686.
Будь ласка, дзвоніть.
Протоієрей Ігор Матвієнко.